Skip to Content

Ткачук Анатолій – Директор з науки та розвитку Інституту громадянського суспільства

 

Питання лобізму в Україні з одного боку дуже гостро стоїть, тому що всі розуміють, що йде відвертий лобізм при прийнятті значної кількості законів. З іншого боку, нормативного врегулювання і того, як правильно здійснювати лобізм в Україні немає, і , я думаю, що навряд чи появиться найближчим часом. Тому, що навіть наявність законопроекту не гарантує прийняття закону. Переведення прикритого лобізму у відверту чи відкриту форму навряд чи кому-небудь потрібна.

Є багато прикладів, як приймаються закони. Прикладом відкритого лобістського закону, як на мене, є Закон «Про регулювання містобудівної діяльності». Фактично, закон, який стосується розробки планувальних документів містобудівництва, є однобокий. Він дуже сильно враховує інтереси будівельників, але не враховує інтересів проектувальників, не враховує інтереси громадськості і інтереси регіонального розвитку. Тому, в принципі, якби ми могли вивести лобізм на публічну сторону, щоб усім було зрозуміло в чиїх інтересах приймається той чи інший закон. Тоді можливе недопущення таких відвертих правових норм, які ідуть виключно в  інтересах чи в угоду одних груп, а в цей же час нівелюють інтереси інших дотичних груп.

Чи може це відбутися? Принаймні сьогодні навряд чи. Тому, що фактично Верховна Рада -  головний об’єкт лобіювання, завжди є колегіальний орган. Чи є Верховна Рада сьогодні Парламентом на який можна впливати? Ні. Тому, що Рада не проводить дискусії, не обговорюються законопроекти, не розглядаються поправки тих, хто не належить до більшості і то лише тоді, коли ці поправки освячені вищим керівництвом. Тому уявити, що хтось, крім тих хто сьогодні сконцентрував у себе всю основну владу може бути лобістом, просто неможливо.

Аналогічна ситуація і по більшості місцевих рад. Тому що, це також колегіальні органи, для лобіювання інтересів яких: відвертий, прозорий лобізм має право на існування. Хто залишається? Залишаються виконавчі органи. У мене взагалі великий сумнів, що має бути такий лобізм у виконавчих органах, де рішення приймається одноособово, одноособово президентом чи одноособово міністром.  Виходячи із такого загального підходу, поки що я так не бачу можливості для впровадження в Україні законодавчого закріплення лобізму у його демократичному розумінні. Тому, тут можлива певна тавтологія, що вже є такий проект -  створення єдиної монопольної лобістської кампанії, через яку будуть збиратися кошти та перерозподілятися на фінансування депутатських груп чи  політичних фракцій. І, якщо дійсно така задумка є, то тоді точно закон буде прийнятий. Ми будемо мати ще одне монополізоване джерело збирання ресурсів для якоїсь політичної сили.