Skip to Content

Федоренко Владислав – екс-директор Департаменту конституційного та адміністративного права Мінюсту, заслужений юрист України

 

На мою думку, існування легального лобіювання буде можливим після того, як цей інститут отримає належне законодавче закріплення. Нажаль, досить часто на різних рівнях, політики, депутати, державні службовці вживають термін лобіювання. В залежності від того, з яким відтінком це робиться, у людей формується враження, що в нас є це лобіювання і в одному випадку воно позитивне, а в іншому  - негативне. Але це не відповідає дійсності. Оскільки кожен юрист знає, що явище, яке не унормоване законом в інститут, яке знаходиться поза межами правового врегулювання, навряд чи  є легітимним. Хотів би навести приклад про враження , яке сформувалось та впливає навіть на назви певних нормативно-правових актів, а саме, Постанова про утворення тимчасової слідчої комісії Верховної Ради, щодо розслідування фактів порушення конституції України, законів України тендерною палатою України під час здійснення процедур державних закупівель  та лобіювання інтересів структур наближених до народних депутатів України. Мова йде про те, що лобіювання часто сприймається,  коли політик говорить я лобіюю позитивний закон – це гарно, а коли хтось лобіює власні – це погано. Лобіювання -  це зовсім інше, це конкретний інститут, який має змістовне наповнення.

●        Чи підтримуєте ви ідею законодавчого врегулювання лобіювання в Україні?

Я в 2009 році наказом міністра юстиції України очолив робочу групу з розробки Закону України про« Лобіювання». Розробка цього закону передбачалася на реалізацію  рішення РНБО від 2008 року про «Стан протидії корупції в Україні». Розроблявся цілий пакет антикорупційних законів, частина з них була виділення в кримінальний блок, а частина,  як лобіювання, інститут лобіювання, була виділена в конституційно-правовий блок.  Я хочу зазначити, що ця група напрацювала законопроект про Лобіювання, який декілька разів за допомогою програми сприяння парламенту II, інститутів громадянського суспільства, місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування ставав предметом серйозних дискусій і досліджень.  В законопроекті В. Коновалюка зберігається ключова ідея, вона не є напрацюванням тільки робочої групи Мінюсту, про яку я згадував. Вона є напрацюванням всієї історії Європейського, Американського позитивного досвіду лобіювання, це сама головна ідея лобіювання – роз’єднати суб’єкта, який приймає нормативно правовий акт або рішення, в нашому випадку нормативно-правовий акт, замовника. Тобто, це може бути фізична, юридична особа, інститут громадянського суспільства, фінансово-промислова група, будь-хто, хто чесно замовляє цю послугу, висвітлює цей інтерес і платить з це податки. І, врешті, лобіст який є надійним фільтром від того, щоб замовник не передавав гроші, не лобіював незаконними методами до осіб, які приймають це рішення. На сьогоднішній день, я вважаю, що об’єднавши зусилля ініціаторів узаконення інституту лобіювання та громадських організацій, можна дійсно рухати цей інститут далі. Отримувати належну його підтримку в суспільстві і, в результаті, запровадити такий інститут, який би був дієвим, упереджував би факти корупції при прийнятті нормативно-правових актів, врешті послугував би на якість прийняття нормативно правових актів.  Адже не секрет, що часто ці акти є недостатньо досконалими.