Skip to Content

«Роль та функції інституту лобіювання у формуванні та реалізації економічної політики» (Тези до виступу під час Круглого столу у Донецьку)

У демократично розвинених суспільствах лобіювання справедливо можна відносити до інститутів права, що регулюють суспільні відносини, пов'язані із впливом суб'єктів, не наділених владними повноваженнями, на органи влади з метою відображення своїх інтересів при формуванні та реалізації державної політики. Переважно це знаходить втілення у прийнятті нормативно-правових актів.

Відомо, що лобіювання як професійний вид діяльності сприяє більш ефективній реалізації функції державного управління, дозволяє правильно, з урахуванням реальних можливостей, встановлювати управлінські завдання, пропонувати рекомендації у вигляді експертних пропозицій, готових проектів рішень цих завдань, що базуються на глибокому аналізі проблеми і знаннях питання зсередини. Прийняті таким чином рішення мають більше суспільне розуміння і стикаються з меншим колом проблем, пов’язаних з їх імплементацією.

Дискутуючи про державну важливість інституту лобіювання, не варто його плутати з не правовими, корупційними формами взаємодії між суспільством і владою, які превалюють у вітчизняній практиці, а особливо в її економічній сфері. Це призводить до деформації змісту державного управління, що проявляється у засиллі нормативно-правових актів, спрямованих на захист окремих груп інтересів, та які абсолютно не відображають об’єктивної картини у відповідних галузях або сферах державних інтересів. Очевидно, що проникнення на сьогоднішній день великих комерційних інтересів у владні структури ставить під загрозу національну безпеку держави. Це той випадок, коли «лобіювання» робить державі «медвежу послугу», а звідси йде негативне розуміння цього явища в суспільстві.

Слід зазначити, що право на участь громадян в управлінні державними справами гарантується ст. 38 Конституції України, що закладає фундаментальні основи для здійснення лобістської діяльності в Україні. Проте, вітчизняним законодавством не передбачені чіткі механізми реалізації цього права суб'єктами впливу, які здійснюють тиск на органи влади на постійній основі і представляють, перш за все, комерційні інтереси. У зв’язку з цим, потрібна формалізація лобістських відносин в Україні, що має виражатися в регламентації процедури відносин між учасниками лобіювання, заснованої на принципах прозорості та відкритості, тим самим сприяючи зниженню корупційних явищ і ризиків. 

Очевидно, що курс новообраного Президента України, справедливо спрямований на боротьбу з корупцією, має враховувати й сучасні суспільні потреби в регулюванні лобістських відносин в суспільстві. Серед основних завдань такого регулювання має стати поступове виведення з тіні лобістської діяльності, надання їй професійних якостей, забезпечення прозорості та контрольованості з боку суспільства та влади. Кінцевою метою має стати формування конкурентного ринку лобістських послуг, де, окрім встановленої державної процедури, діятимуть форми саморегуляції та контролю, а також морально-етичні принципи.

Визначаючи модель інституціалізації лобіювання в Україні потрібно враховувати як позитивний, так і негативний закордонний досвід, адаптуючи базові принципі до вітчизняних політико-правових реалій та враховуючи менталітет східних слов’ян. В цьому сенсі знаковою впродовж 2008-2009 рр. стала робота над законопроектом «Про лобіювання» в рамках робочої групи, створеної при Міністерстві юстиції України, використовуючи широкий інформаційно-аналітичний матеріал та сучасні комунікативні технологій для залучення громадськості до обговорення законопроекту.

Проте, погоджуюсь з думкою Міністра юстиції України О. Лавриновича, що прийняттю зазначеного законопроекту має передувати широка інформаційна кампанія, роз’яснювальна робота серед громадян та їх об’єднань, обговорення цього питання фахівцями та експертами у відповідних галузях права та політичної науки.  

Враховуючи сказане, запрошую шановних присутніх на цій конференції науковців та експертів до дискусії.

 

Денис Базілевич